Притягання Землі і Неба

Віз Чумацький на чорному небі
ще ніколи не був так близько:
небосхилу зазорене чудо -
чорна маґія вічних зір.
Нерозгадану загадку простір
у віконця оправив раму
і маґнітом у небо тягне
непокірної думки літ.
Антуан де Сент-Екзюпері
у нічному польоті зі мною.
Тридцять п'ять тисяч стіп удолині
континент, наче чорне море,
що на ньому лиш де-не-де світять
острови електричних міст.
Тягне вниз притягання планети,
в атмосфери полоні - тіло,
і нитками невидних вібрацій
моє серце тримає земля.
Антуан де Сент-Екзюпері
у нічному польоті зі мною.

Марта Тарнавська
1981

Таємниця Буття

Десь там, у найвищих глибинах,
Десь там, у найглибших висотах,
Таємниця вродилося, як пелюстина,
Як бджола в золотистих сотах.
Уся - з найтемнішого світла,
Уся - з найсвітлішого змроку
Борсалась Таємниця, то тьмава, то світла,
Долаючи купіль жорстоку.
Ген там з найгіркішого солоду,
Ген там з найсолодшого болю
Зростала вона аж блакитна від голоду
І рвалася тужно на волю.
Десь там, в найпалкішому холоді,
Ген там, в холоднючій спекоті,
Таємниця життя вибухала,
Золотиста і зірна насподі.
І жахала вона бездонністю,
І манила вона мерехтливістю.
У закони лягла беззаконністю -
Таємничою справедливостю.
Таємнице буття - моя болісна рано,
Прадавній мій зболений кореню, де ти?
Сонця вибухають ранісінько-рано
Й народжують бджіл, і людей, і планети.
Отам, у найвищіх глибинах,
Отам, у найглибших висотах,
Таємниця, наша вічна жар-птиця,
Наше серце бездонням висотує...

Іван Драч

Зорі

В холодні ночі звужуються зорі,
немов зіниці божевільного.
Моторошно й пильно
дивиться Всесвіт - Великий Маг, -
піднявши над землею рукав Чумацького Шляху...
А в ночі теплі, в ночі бірюзові,
стрекочуть кастаньєтами цикади.
І над землею розцвітають зорі,
солодкі й жовті, як цукати.
Зорі мають гіпнотичну силу.
Люди зіркою з давнини
називають жінку вродливу,
яхти, квіти й ордени.
Кажуть: зірку щасливу має.
Провідною зірку зовуть.
Кажуть: з неба зірок не знімає.
І по зорях знаходять путь.
- Хтось умер, - говорили строго,
коли впала з неба зоря.
Гадали по зорях астрологи.
І на зорі молились моря.
І недарма у сотнях вір
сподівалось - душа воскресне,
полетить десь туди, до зір,
бо між зорями - царство небесне...
А в ночі буйні, в ночі горобині
палають зорі грізної краси...
Ти побувала зіркою, людино!
Хто ж має право людство погасить?!

Ліна Костенко

Фастівська ніч

Готична ніч. На небі, як у книзі,
Механіка виконує закон.
Холодний місяць - лисий метафізик -
Обчислює народження і скон.

Та вслухайся: оцей нічний Елізій
Зітхає глибиною темних лон,-
Симфонія, а не прозорий сон
Замерзлий в нерухомо синій кризі!

Ударами припливів і відпливів
Здіймає груди вічний океан
І в скелі б'є. І космос, як пеан,
Гримить в безкрай.
Ні, ще ніхто не вивів
Твоєї формули. І марно в безмір сфер
Крильми кістястими ширяє Люцифер.

Євген Маланюк

Запрошення

Я покажу вам безліч світів -
Оригінальних і капризних.
Я покажу вам безліч шляхів -
Хто хоче мого духа визвать?
Ми проходимо до останнього пункту.
Ми перемогли всі стихії й дощі.
Я відчинив двері замкнуті -
Хто хоче зі мною гулять вночі?

Михайль Семенко
1919

Ви щасливі, пречистії зорі...

Ви щасливі, пречистії зорі,
ваші промені - ваша розмова;
якби я ваші промені мала,
я б ніколи не мовила слова.

Ви щасливі, високії зорі,
все на світі вам видко звисока;
якби я так високо стояла,
хай була б я весь вік одинока.

Ви щасливі, холоднії зорі,
ясні, тверді, неначе з кришталю;
якби я була зіркою в небі,
я б не знала ні туги, ні жалю.

Леся Українка
1900

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух...

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, -
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім - всі планети.
Я був - не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо - дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.
Прокинусь я - і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, -
Лиш Сонячні Кларнети.

Павло Тичина
1918