понеділок, 11 квітня 2011 р.

По дикому тунелю часопростору


(Уривок з роману Г.Бенфорда «Страхи Фундації»)

Просторові тунелі являють собою, строго кажучи, зовсім не тунелі з одним входом і одним виходом, а справжні лабіринти. Найбільші з них тримаються декілька мільярдів років; жоден тунель, ширший за сотні метрів у поперечнику, на пам'яті людства ще не сплюснувся. Маленькі тунелі можуть проіснувати декілька годин, днів, на крайній випадок рік. У найдрібніших траплялося, що вхід сплющувався ще до того, як корабель досягав виходу.
Перед сплющенням тунелі випускали нові, недовговічні відгалуження - так звані дикі тунелі. Через деформації в часопросторі, зроблені рушіями корабля, ці тунелі із самого початку були неповноцінні й нестійкі. Коли вони сплющувалися, хвиля деформацій котилася в усі боки далі.
Біля Сарка сходилося сім просторових тунелів. Один з них перебував при смерті. Він тягся на одну світлову годину й породив уже безліч диких тунелів, шириною від півметра до декількох метрів.
Декілька місяців тому з'явилося досить велике дике відгалуження. Природно, Імперська ескадра ані сном, ані духом про нього не відала. Всі тунелі були взяті на облік і обкладені податком, а тому вільний перехід вважався золотим дном. І частенько планети не поспішали доповідати про новий тунель, поки він благополучно не розлітався в атомному вихрі.
А до того пілоти поспішали вичавити з нього все можливе й контрабандою водили торгові кораблі. Дикі тунелі могли сплющитись в лічені секунди, а тому перельоти по них був небезпечними, високооплачуваними й ставали легендою.
Пілоти, що літали по диких тунелях, належали до того сорту людей, які любили ризиковані справи, немов хлопчиськи, що їздять на велосипеді «без рук», з тією лише різницею, що ці їздили за скажені гроші.
Як не дивно, але такі діти виростають, вчаться життю й іноді навіть платять податки, але внутрішньо вони не змінюються ані на краплину.
Лише справжні зірвиголови наважувалися вести корабель по хаотичному лабіринту дикого тунелю. Природно, ризик коштував того. Вони виживали й використовували відвагу та відчайдушність для отримання небачених прибутків...
…Пілоти ніколи не будують планів на майбутнє й не прораховують маршрутів, немов від цього страшний і непередбачуваний дикий тунель може стати більш безпечним і зачинитися не відразу. Вони воліють вести корабель навпростець через крижаний простір тунелю, де гравітація стрибає, а час і простір трохи викривлені. Під пілотським сидінням знаходиться маленька, але потужна катапульта, яка в небезпечній ситуації вистрілює пілотську кабіну вперед, до виходу зі смертельної діри.
Жодних інших технічних засобів безпеки вмонтувати в малюсіньку кабіну однаково не вдалося б. До того ж тунелі жили своїм електромагнітним життям: раптові спалахи блискавиць, блакитні розряди, червоні магнітні бури, що проносилися по тунелю, немов згубні смерчі. Електроприлади зазвичай відмовляли, коли в тунелі бушував черговий буревій. Керування в більшій мірі було ручним. Безнадійно застаріле, але зробити тут було нічого не можна...
…Дикий тунель сповістив про себе посиленням вібрації. Він перебував край жерла головного просторового тунелю, що яскраво світився на відстані.
Імперські кораблі патрулювали вхід у головний тунель, не звертаючи уваги на дике відгалуження. Платили їм погано, і вони ревно гальмували всі торгові судна, що прагнули проскочити по головному тунелю.
Гері іноді випадало проходити крізь тунелі на великих туристичних кораблях, у циліндрах довжиною в декілька десятків метрів. Кожний такий прохід був стрімкий, і рух по ньому ретельно регулювалося. Він бачив стіни головного тунелю й звивисті коридори в його нутрощах, що мерехтіли далеко осторонь.
Їхній дикий тунель, що майже перестав обертатися, міг сплющитись у будь-яку хвилину. І слабке тремтіння вказувало на близьку кончину. «І, може бути, ми...» - подумалося Гері.
– Вектор відхилення несуттєвий, – доповів він.
– Точка сходження двоїться, перевір, – відгукнулася Дорс. Просто як у завданнях, які вони недавно вирішували.
Але їм назустріч рухалася й кружляла жовта, пурпурна по краях, сфера. Просторово часовий прохід. Вузький, темний по центру…
Гері охопило жагуче бажання зникнути, повернути назад - зробити що завгодно, аби не стрибати в цю страшну вузьку пащу.
Дорс зажадала розрахунків. Комп'ютери послужливо надали цифри. Почалося трясіння.
Не допомогло й те, що він, у принципі, знав, що відбувається в тунелі за законами фізики. Просторові тунелі втримуються відкритими під впливом негативної енергії, силою антитиску, що з'явився ще під час виникнення Всесвіту. Негативної енергії в тунелі вистачило б для створення чорної діри такого самого радіуса.
Отже, вони наближалися до простору з неуявною щільністю. Але небезпека загрожувала лише на вході, де тиск може роздрібнити їх на атоми.
На вигляд цей круглий вхід, схожий на бичаче око, здавався цілком безпечним. Але одна лише помилка й...
Навантаження зростало поштовхами. Дикий тунель тепер перетворився в чорну сферу, оточену нестерпним сяйвом.
Занурення!
Зненацька Гері відчув безпомічні судоми їхнього кораблика. Усього два метри в поперечнику, енергії не вистачає, захист тримається на чесному слові… За спиною Дорс, бурмочучи, диктувала числа, Гері перевіряв їх по приладах… а внутрішній голос репетував, надриваючись, про нищівну безнадійність і швидку та невідворотну загибель.
Знову запаморочилось в голові, до горла підступила нудота, як на вулицях Сарконії. Не клаустрофобія, а щось більш моторошне й темне: тваринний жах смерті. Він весь задерев'янів, дихання перехопило.
– Вектори наближаються до нуль сім три, – продовжувала Дорс.
Її голос був такий спокійний, рівний, живий. Він увесь віддався зачаруванню її голосом, немов піснею сирени, і зумів упоратися з панікою, що охопила його.
Тремтіння останньої корекції курсу судомою віддалося в його хребті. Збільшення швидкості…
Над ними розірвалася величезна, блакитна із золотом, блискавка…
…гудіння. І вони вискочили по іншу сторону тунелю, у п'ятнадцяти тисячах світлових років від Сарка.
– Цей старий професор… був скажено прав, – видавив Гері.
Дорс зітхнула, лише так виказавши потрясіння.
– Ідеї про буття мерхнуть… перед самим фактом буття. Так, любий мій. Життя – це набагато більше, ніж розмови про нього…

Немає коментарів: