листи на Землю

[І]

мила, кораблі вже склали зброю,
ждати на підкріплення дарма…
командира стратять, а за мною
стежитиме лазерна тюрма…

мила, страшно, википають очі,
мов річки з екватору Землі,
ну а їхній океан гуркоче,
і сирени квилять на мілі

їхній кисень гірший за отруту,
навіть Київ був би зараз рай
…пам’ятаєш, той пілот з Бейруту –
як він довго вчора помирав…

мила, дипломатія космічна –
курва, куди більша, ніж земна,
ми отут приречені навічно
в просторі безсмертному конать

ні, їм ні до чого наша нафта,
ні всесвітній золотий запас…
а жінки… ти що… це вже занадто…
ще мабуть писатиму…па-па


[II]

я у виправній, а ще Микола,
той, з моєї вулиці, отой,
що разом ми бігали до школи,
потім – в льотну, зоряний конвой…

мила, кажуть, всі ми безнадійні,
ми, земляни, варвари. Земля
нас віками зводила на бійню…
в них ніхто ще й зроду не стріляв…

мила, нас годують овочами,
теплим рисом, зоряним вином,
в мозок завантажують програми,
процедура – рідкісне гівно…

а Микола, каже, помолодшав,
не свербить відірвана нога…
я ж ночами тихо скиглю «Отче…»,
а вони не моляться богам

в них немає міст, нема зневіри,
зон відчужень в пеклі до кісток,
й так велично бродять дикі звірі,
і їдять із рук у їх діток…


[III]

завтра нашу пам’ять буде стерто,
Боже, мила, дні такі сумні…
в принципі, це краще ніж померти, -
тішить мене друг по виправній,

мій Микола в гуморі, радіє…
я ж з останніх чотирьох ночей
три проплакав, видув заспокійливе,
так, що й досі на губах пече,

і заснув нарешті… снилось море,
риби, зчахлі від земних хворінь…
ну а потім – наші осокори,
наші поцілунки на зорі…

мила, більш не можу. Відчуваю,
як очам вагітніти слізьми…
«напишу з галактик. Твій star warrior», -
пам’ятаєш, як сміялись ми?…

мила, прощавай. Страшенно нудить,
з Колькою ж ми, вчора, за землян…
знай одне… останнє, що забуду –
це твоє знеструмлене ім’я.

Борис Терен,
«Гоголівська Академія» - http://gak.com.ua/creatives/2/27154