Ти знов охороняєш астропорт...

Ти знов охороняєш астропорт
від злих прибульців.
Ходиш метушливо
по злітних смугах.
Лазерний офорт
розпалює метеоритів злива,
лиш захисні вмикаються поля
по цей бік ними вибитого неба.
Ти зорі лічиш. Зорі ж кличуть тебе
до вивертання всесвіту з нуля,
до виснаження винайдених слів.

В галактиці ж керованого руху
відлуння себе в напів-вуха слуха
з булижною ментальністю ментів.
І зорельоти огортає мох,
й дичавіє аж до людини Бог,
і тягне зі шпарин душком. Не духом.

Стій! Хто іде?..

А не іде ніхто.
Вірніше, йде під навісним кутом
весь путь, весь час лишаючись на місці,
мов сталагміт – цей карстовий абсцес.
...І ставить позначку кібернетичний пес
на вимерлої тварі давній кістці.

Олексій Кацай,
«Кварцовий Lітак», Кременчук, Видавництво Щербатих, 2008