Дими ладанні

В небо тягнуться далі, поволі пливуть,
У глибини, у пущу галактик.
Між зірками комети хвостами метуть,
Від Землі розтікаються душі, мов ртуть,
Залишаючи тліні клаптик.
Там, в незримих світах, як їм в Божих тілах?
В небі тиша. Тут – осінь з дощами.
Голос дзвону пробив товщу смутку, як цвях
І застиг на устах словами:
Отче наш… Тут гіркаві дими з ладану
І опалого жовтого листя.
Тут печаль, що натягла до болю струну
І звучить бездоганно чисто.

Тетяна Рибар,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=41