Дзвеніли зорі

Дзвеніли зорі в небі чорнім,
Гойдали недоспілі сни,
Що ночували в серці скорбнім.
В його глибокі борозни
Яскраве мерехтіння лляли
І чарували сяйвом див,
Слабкі надії просвітляли
Щоб ними я і далі жив.

Щоб жив не дивлячись на втому,
На негаразди і біду.
І кривди не чинив нікому,
Знав твердо, що добро знайду,
Якщо у Правді не зневірюсь.
І вірив я Зорі Ясній,
Що згодом справді перевтілюсь
І суть свою зустріну в Ній.

Порину в край джерельних зблисків,
Врунистих, мріючих лісів,
Де стільки розкошей і зисків,
Дзвінких, співочих голосів.
Там стріну я Живу Надію.
Прозрівши Нею назавжди –
Усі довершити зумію
Душі натхненної труди.

Віталій Білець,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=3519&t=0