Перша космічна пісня
Космонавту Павлу Поповичу
з любов’ю
То було у роки далекі
Тих казкових космічних звершень.
І лунала у Космосі пісня.
І лунала вона уперше.
Гей ти, коню, неси над землею!
Тільки як мені, земле, без тебе?
І співав він високо і чисто
Аж до Бога: “Дивлюсь я на небо”.
І дивився на небо згори,
І співали йому вітри
Всесвіту, вічності, слави.
Ой, дивлюся і думку гадаю,
Звідки взяв соколині крила?
Із мого журавлиного краю
Проросла богатирська сила.
Щоб з планетою — наодинці,
Щоб між зорями рівним стати,
Привітати їх українською,
Отією, що вчила мати.
А світанок йому говорив:
Не дивися на небо згори,
Сину мій, сину мій дужий!
Стільки літ, а йому й донині
Так болять незагойні рани
Отієї блакитної кулі,
Що у Всесвіті мчить ненастанно.
Син планети, зірками увінчаний,
І чого тобі, душе, треба?
Ти дивився ув очі вічності,
Ти дивився згори на небо!
Ти співав колискову Землі...
Ой, лети на могутнім крилі
Нашої вдячності й шани!
Леся Романчук,
Немає коментарів:
Дописати коментар