середа, 20 серпня 2008 р.

Планета Дощів, або Вірш без початку та кінця

гойдався тиші дивний щем
вдяглись рослини в колір меду
мовчав комп’ютер і дощем
доїлася корова неба

ледь ремигала вітерцем
а з-під цеберки зореліту
зміївся сизим ручаєм
наволглий мотузок орбіти

у хмаровище вгрузнув крик
та й розчинився в громовиську
іншопланетний чередник
на неземному пасовиську

точився крізь планету він
аж до самого серцевиння
бо зв’язаний був з світом цим
вузлом набряклого коріння

та потім вперто проростав
себе відчувши невмирущим
бо час ізнов дощем ставав
а обрій всесвітом Тому що


Олексій Кацай,
"Дзвони Атлантиди", СП “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997

Немає коментарів: