вівторок, 25 грудня 2007 р.

Елегія шістдесятих


Літо пахло м’ячем, бузиною, порічкою,
в надвечірніх кущах цілувалися пари,
і коли стигле сонце сідало за річкою,
пахли тихим дощем кам’яні тротуари.

М’яч летів до небес над антенами й липами,
шкіряне і космічне буле його тіло.
З виноградних альтан херувимськими хлипами
розтікався в ефір вундеркінд Робертіно.

Ніч густішала вмить, м’ячик танув у темряві,
загоралися лампи в садах і на ґанках,
потаємна глибінь відкривалась у дереві,
озивалися тіні на бляклих фіранках.

М’яч уже не вертався:

пропав на дистанції.
З переповнених чаш голубі водомети
пульсували над парком, де щовечора танці,
де холонули в ніч каруселі й комети.

М’яч повис угорі, а роки розгорталися,
мов солоні моря, мов піщані пустелі,
і до ранку для нас, ніби світ, оберталися
і скрипіли порожні сумні каруселі…


Юрий Андрухович, "Середмістя", Київ, "Радянський письменник", 1989 - http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=andrukhovych&page=seredm14

Немає коментарів: