четвер, 30 вересня 2010 р.

Капає час з обгорiлих свiч...

Капає час з обгорiлих свiч
в отвори мишачих нiр.
Безлiч галактик пiдпалять нiч,
наче сухий папiр.

У семикутнику самоти —
музика й магiстраль.
Знову алюзiя — той мотив,
що вiдлiтає вдаль.

Самодостатнiсть сухих свiтил
стверджена мною вже.
Падають з неба лункi свiти
в небо, але чуже.

Дихання збилося вiд гримас…
Стелить глуха земля
в краї далекому, як романс,
невилiковний шлях.


Роман Трифонов,

Немає коментарів: