четвер, 24 червня 2010 р.
Планета Вишень
Ще змалечку я мріяла побувати у космосі, на якійсь фантастичній планеті.
Одного разу я нарешті наважилась і написала листа найголовнішому Космонавту. Через кілька тижнів мені прийшла відповідь, там було написано: «Люба дівчинко, приїжджай до космодрому, полетиш з нами до планети Вишень — є одне вільне місце».
Я мерщій зібралася, відпросилася у мами, сіла в автобус і поїхала на космодром. Перед стартом мене запитали:
- Ти готова полетіти на планету Вишень? Любиш ці фрукти?
- Так!!! - вигукнула я.
- Тоді летимо! - скомандував Капітан космонавтів.
Почалась примірка скафандру — космічного костюму. Мені підійшов найменший за розміром.
Аж тут пролунав сигнал: 1... 2... 3... Пуск! Ракета полетіла !
А невдовзі почалась невагомість. Ніколи ще я не бачила такого дива — усі речі літають! Під час польоту ми грали у ракеті у всілякі ігри, а коли настав час вкладатись спати, то мене потрібно було прив'язувати до ліжка. Не тому, що мені хотілось гратись далі, а через невагомість. Адже все літає і люди теж.
Ніч минула, нарешті ми прилетіли. Вишнева планета - справжнісіньке диво! Її жителі пригощали нас солодощами з вишень: соками, тортами, кексами, цукерками, тістечками, джемом, варениками і навіть вишневим борщем. А вишні там такі величезні, як наші кавуни!
Але настав час летіти до рідної домівки. Ми попрощалися з жителями планети Вишень і запросили їх відвідати нашу Землю.
І ось ми дома. Мене зустрічала мама. Весь день я розповідала їй про свою чудесну подорож. Мама залюбки слухала мою розповідь, а особливо розпитувала рецепт приготування вишневого борщу.
Жанна Малиновська,
Автор Spacer на 12:11 0 комментария(ев)
Ярлыки: РЕФЛЕКСІЇ
Феномен людини
Як тільки душу виповнить мою
Космічний подих в зоряні години —
Перед обличчям Всесвіту стою,
Дивуючись феномену людини.
Де, як вони вміщаються в мені —
Сонця, сузір’я і оці тополі?
Можливо, тільки звуком на струні
Вони існують у всесвітнім полі?
А може, й сам я звук, що дотепер
Летить астральним зойком над лісами?..
В живій гармонії космічних сфер
Проміння й звуки — споконвік те ж
__________________________саме.
Отож повірте: тіла в нас нема —
Є тільки душі й згущене проміння.
А простір — це матерія сама,
Це чарівництво можності й уміння.
Він, простір, тче із себе у собі —
Світи гойдає в полум’янім лоні.
Мов крашанки, планети голубі
Лежать до часу на його долоні.
Відтак дмухне на дітище своє,
Що неживе котилося допіру —
І враз планета сценою стає,
Підвладна галактичному Шекспіру…
О творчосте на зоряних вітрах,
Жадання мук і озорінь миттєвих!
Як жалко тих, кого долає страх
І ница радість насолод чуттєвих.
Чи варто жити в цоканні годин
Кухонно-спальним щастям невисоким?
У цьому світі сенс лише один:
Побачити Творця духовним оком.
З’явившись з неприхованим лицем —
Відкритим, по-дитячому одвертим,—
Відважно стати одесну з Творцем,
Щоб світ плечем натрудженим підперти.
9.V.81
Микола Руденко,
Автор Spacer на 11:52 0 комментария(ев)
Ярлыки: Руденко Микола
Падають на землю метеори...
Падають на землю метеори —
В збуджений передчуттями світ.
Про чиє давно забуте горе
Нам розкаже полум’яний слід?
Де той лук, що ці жбурляє стріли
З темної, німої висоти?..
То ж, напевне, люди не зуміли
Згоди між собою досягти.
Наче перелякані отари,
Врізнобіч метнулися зірки
В день, коли чиїсь пекельні чвари
Цілий світ роздерли на шматки.
І від того грозового часу
Зморені земляни дотепер
Дивлячись на метеорну трасу,
Гірко промовляють:
— Хтось помер…
Та чи все ми зважили й пізнали
На космічних нетривких мостах,
Щоб про нас такого не казали
У далеких зоряних світах?..
Я подумав: мабуть, є потреба
Власну душу вивільнить від зла.
І до мене з грозового неба
Блискавка бровою повела.
Микола Руденко,
Автор Spacer на 11:50 0 комментария(ев)
Ярлыки: Руденко Микола
Космос
Ти дивишся у глупу ніч -
Що ти там знайшов у ній?
В ній і так все ясно.
Ти, як ракету знизу вверх,
Запускаєш феєрверк
Орбітальних бластул.
Приспів:
Ти шепчеш навздогін слова,
Але ці слова
Не доходять в космос.
Там інший простір, інший час,
Все там водночас,
І так складно, й просто.
Ти пильно навкруги поглянь -
Скільки інопланетян
Ходить поміж нами!
В них на платформі Сінрекю
Відрізняється IQ,
Icq те саме.
Приспів.
Що ти там розказав мені?
Ти ж бо навіть уві сні
Не сягаєш стелі.
Ти на поверхнях підошов
Випадково віднайшов
Інші паралелі.
Андрій Селезньов,
Автор Spacer на 11:47 0 комментария(ев)
Ярлыки: Селезньов Андрій
Апорії часу
Якщо би час так стрімко не летів,
Не встигли б зорі і галактики створитись,
Не встигли би квазари засвітитись,
Не встигли б люди на Землі з'явитись...
Тоді сьогодні не могли б вони любитись,
Страждати, плакати, журитись,
Чи то сміятись, веселитись,
На небо зоряне дивитись...
Робити, словом, те, на що хто здатний,
Коли той час так стрімко мчить.
Нещадний...
* * *
їй-богу, варто розміняти
роки нудьги на щастя мить...
і, якщо час до неї мчить,
тоді - не варто шкодувати,
нехай він швидше пролетить!
Юрій Чорній,
Автор Spacer на 11:44 0 комментария(ев)
Ярлыки: Чорній Юрій
Кокони
Крізь вибухи темряви й світла,
злоби та екстазу,
туди пада небо
із сутністю фарб та чорнил,
де білі зірки
обертаються
в коконах газу
навколо, розпухлих від часу,
гігантських світил.
Швидкі та маленькі –
навколо червоних блукальців,
скрутивши проміння,
неначе в поемах – рядки,
а хтось, мов істота
з очима на кінчиках пальців,
з безодень вимотує
досвітку тьмяні нитки.
Їх майже не видно...
Тягнути їх дуже зарано,
зеніт ледь ворушачи
погляду веретеном,
бо для шовкопрядів сузір‘їв
ця ніч – не нірвана,
а, з‘єднаний з ранком,
болючий біном хромосом.
Біном таємниць, катастроф,
еволюцій, історій,
в якому ще сплять закодовано
люди й світи,
та вже розкриваються
кокони обсерваторій
й вібрують канатами в шахтах
безсоння ліфти.
А хмари космічного газу
чорніють примарно,
а їхня двійчастість
усупереч всьому – світла,
бо з неї спливають
світанку земному бінарно
метеликів крила
і спраглих коханців тіла.
Олексій Кацай
Автор Spacer на 11:42 0 комментария(ев)
Ярлыки: Кацай Олексій