Критика космічного шансону :)

Вірші Вогенів, звісно, жахливі. Можна було б сказати, що це найжахливіші вірші у всьому Всесвіті, якби не вірші азгатів з Крії. Коли їхній Поет - Гросмейстер Грантос Газоносний читав свою поему "Ода зеленій грудочці бруду, знайденій під пахвою літнім ранком", четверо його слухачів вмерли від інфаркту, а Президент Середньогалактичної Підкупної ради зі справ мистецтва врятувався тільки тим, що під час читання гриз одну зі своїх ніг. Він відгриз її начисто. Кажуть, Грантос залишився "незадоволений" таким прийомом і збирався вдатися до читання свого епосу в дванадцяти книгах "Булькаю, купаючись", але його власна найтовстіша кишка врятувала життя й цивілізацію, вивернувшись через стравохід у голову й на повному газу рознісши класикові мозки.
Втім, це ще не межа. Найжахливіші у всьому Всесвіті вірші - гірше зовсім нікуди - втрачені назавжди. Вони належали перу Паули Ненсі Міллстоун з Брінбриджа в Ессексі, Англія. Вона зникла разом зі своїми творами, коли Будівельний Флот Вогенів зруйнував планету Земля.
Простетник Воген Джелц повільно посміхнувся. Дуже повільно. Не тому, що він домагався більшої виразності. Він просто намагався згадати, як це робиться. Він тільки-но вдосталь нагорлався на бранців, і це йому допомогло. Він довів, що в нього дійсно огидний характер.
Нагорлавшися, він збирався довести, що він також безжалісний і безсердечний.
Бранці сиділи в кріслах поетичного сприйняття. Їх завбачливо прив'язали міцними ременями. Вогени не мали ілюзій щодо своїх віршів. У своїх ранніх опусах вони гучно наполягали, щоб їх визнали високорозвиненим народом з багатим духовним життям, але пізніше писати їх змушувала лишень вогенська кровожерливість.
Холодний піт виступив на чолі Форда Префекта. Під електродами, укріпленими на скронях, дрібно билася жилка. Електроди приєднувалися до універсального Центра Поетичного Сприйняття, до якого, окрім усього іншого, входили підсилювачі образної структури, ритм-модулятори, мікшери уподібнень, алітераційний синтезатор - усе для того, щоб слухач повною мірою насолодився віршами й перейнявся усіма відтінками поетичної думки творця.
Артур Дент тремтів. Він гадки не мав, що на нього чекає, але знав одне - усе, що з ним відбулося дотепер, йому не сподобалося, і не схоже, щоб щось змінилося на краще.
Воген розпочав читати. Це був невеликий віршик, написаний відразу опісля того, як його подруга пішла, голосно ляснувши дверима.
- А ти обдриг сегорда не марли... - почав він. Форда затрусило. Це було гірше, ніж очікував навіть він.
- А я так мрав, балурився та хмарив...
-Аааааааааааааааааааааааааааааааррpppррх! - кричав Форд Префект, звиваючись від нестерпного болю. Крізь сльози він бачив, як б'ється в кріслі Артур. Форд стиснув зуби.
- Що от обдриг... - продовжував безжалісний воген, - взбурмлять варлаболи, варлаболи... - Його завиваючий голос став нестерпно верескливий. Почуття били фонтаном. - И ти взофреш в отвахрені очвари!
- Ні-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і! - залементував Форд, і його скрутило, коли посилений електронікою останній рядок прошив мозок - від однієї скроні до іншої. Він затих.
Артур лежав лантухом.
- Ну що ж, землюдки, - промуркотів воген (він не знав, що Форд Префект насправді з маленької планети на околицях Бетельгейзе, а якби й знав, анітрохи б це його не схвилювало), - я надам вам право вибору! Або вмерти у відкритому космосі, або... (мелодраматична пауза) сказати, чи сподобалися вам мої вірші!
Він відкинувся на спинку величезного крісла, схожого на кажана з розпростаними крильми, й подивився на своїх бранців. Він знову розтягнув губи в якійсь подобі посмішки.
Форд важко задихав. Він провів висохлим язиком по пошерхлих губах і застогнав.
Артур бадьоро заявив:
- Загалом і в цілому, досить непогано.
Форд роззявив рота й повернувся убік Дента. Таке йому в голову просто не приходило.
Воген здивовано підвів праву брову, яка до цього успішно приховувала його ніс, що картини аж ніяк не псувало.
- Продовжуй...- промуркотів він, чимало вражений словами Артура.
- Так-так, - продовжував Артур. - Мені здається, деякі новаторські образи були досить вдалі.
Форд усе ще не міг закрити рота, намагаючись перешикувати думки на цей, зовсім новий, лад. Невже їм дійсно вдасться прорватися?
- Далі...- Воген був зацікавлений.
- М- м... і... е-е... цікава ритмічна побудова, - продовжив Артур, - яка контрапунктом вторить... м- м... е- е... - він затнувся.
Форд, нарешті, наважився й кинувся на допомогу:
- І контрапунктом вторить сюрреалізму схованої метафори... е-е...
Він теж затнувся, але Артур був напоготові:
- ... метафори збентеженої й тонкої душі поета, людини...
- Вогена, - просичав Форд.
- Ну так, вогена (перепрошую), - Артур осідлав звичного коня й затьохкав солов'єм, - ... який відважно насмілився поринути в глибини космічної свідомості й таємного знання. Він застосовує оригінальні форми вірша, сміло експериментує. Особливо йому вдаються ліричні описи почуттів героїв у мить дотику до найглибших таємниць світобудови, до секретів, дуже давно захованих від будь-якого ока... - (Голос його зміцнів і задзвенів. Наближався чудовий фінал.) - ... і читач переймається грандіозністю того... того... е- е...
(Зненацька він збився з думки.) Форд прийшов йому на допомогу з coup-de-grace:
- Того, про що б не була ця поема! - вигукнув він.
Кутком роту він прошептав убік Артура:
- Відмінно, Артуре, просто неперевершено!
Воген пильно роздивлявся їх. На хвилину забулися всі удари по вогенській культурі (і поезії, зокрема), але ні! "Ні, - подумав він, - занадто пізно і занадто непереконливо".
Коли він заговорив, атмосфера наелектризувалася, немов хтось чухав чорну кішку нейлоновою щіткою.
- Тож виходить, ви вважаєте, що я пишу вірші тому, що в душі, незважаючи на свою огидну безжалісну зовнішність, просто хочу, щоб мене любили... - Він помовчав. - Так?
Форд нервово розсміявся.
- Ну, загалом, так, - сказав він, - адже напевно, всі ми, глибоко в душі, знаєте... е- е...
Воген піднявся.
- Ні! Ти абсолютно неправий, - сказав він. - Я пишу вірші тільки для того, щоб доставити своїй огидній безжалісній зовнішності побільше задоволення. Я однаково викину вас за борт. Днювальний! Доставити цих у шлюз номер три й викинути!..

Дуглас Адамс,
уривок з повісті "Путівник хітч-хайкера по Галактиці"

Для ілюстрації використаний малюнок з коміксу "Зоряні війни"