Зника, весь у синцях...

Зника, весь у синцях,
вечірній часолов.
В розпатраних серцях
дзюркоче
тихо кров.

В розкраяних очах
ледь простір шурхотить,
як в давніх тайниках –
луна
тисячоліть.

Цей шурхіт – звідусіль...
Дзюрчання – зусібіч...
І, мов на рану – сіль,
зорь крихти
сипле ніч.

Олексій Кацай,

«Кварцовий Lітак», Кременчук, Видавництво Щербатих, 2008