Останній з "Могікана"

Вже зірку Сонце видно непогано…
Земля мовчить… Чи там почули нас?
В безлюдних лабіринтах «Могікана»
Невпинно й монотонно плине час.

А ми чимало для Землі відкрили.
Скількох забрав міжзоряний «екстрім»!
А може людство дуже постаріло?
Далекий космос не цікавий їм?

А все ж ми, Земле, летимо до тебе!
Далеко ще… Чи вдасться долетіть?
Чи пощастить побачить світле небо
І знов почуть, як листя шелестить?

Там віє вітер і синіє море.
Десь там ще є і Лувр і Колізей?
Весь наш хай-тек, ці пульти й монітори
Для тих землян уже давно музей?

Якщо ж в цій невідомості буденній
Й мене спіткає ще якась напасть,
Розумний «Могікан» домчить без мене.
Планеті рідній кривди не завдасть.

Валентин Солодовник,

«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/52