Гипотеза

А що було за смертю, ще до того,
Як мої очі глянули у світ?
Я простувала вдягнена у тогу,
Перетинала Всесвіт.
Часоліт…

Минають обрії: то середвіччя,
То вік печерний — тьмяний, лютий смерк,
То з філософським виразом обличчя
Спадає вік на землю, наче смерд.

Летять віки, як смерч і кололезо,
Несучи смерть, народження і смерть.
То, може, це і є життя, цей безум,
Безликих душ вогненна коловерть.

Спеклися сотні душ увоєдино,
Я, мабуть, з них зненацька проросла.
Земне життя — перепочинок плину,
Захланна мить всесвітнього посла.

Лариса Коваль,

«Поетика» - http://poetyka.uazone.net/koval/