Піднесення

Понад долинами й блакитними вітрами,
Понад вершинами покритих льодом гір,
В надзоряні світи, де не тече ефір,
А тільки мерехтять світил найдальші брами,

Як легко, духу мій, возносишся й летиш!
І, наче той плавець, що замліває в морі,
Ти мужньо й весело безмежжя неозорі
Долаєш, входячи в благословенну тиш...

Тікай же від земних міазмів якнайдалі!
В повітрі горньому своє очисть єство!
Я сяйво пий, немов божественне питво,
Розлите в просторі, як почуття в хоралі!

Щасливий, хто з нудьги та з горя не зачах,
І, геть відкинувши імлисте існування,
До світляних полів, до сяяння й сіяння
Піднявся на крилі потужному, як птах.

Блажен, чиї думки до неба, в синь ранкову,
Окрилений розгін, як жайвори беруть,
Хто над життям собі торує путь,
Хто вивчив легкома речей і квітів мову.

Шарль Бодлер,
«Квіти зла» (переклад: Д.Павличко)