Егей музики!

Егей музики!
віє знов колючий вітер мандрів
готичні простори небес
із обріїв здмухнувши
та й кинувши в безодню
нестворених мелодій
які вагою небуття
розплескані до звуків

Егей музики!
дивний час настав світила билом
в нового ранку мідний дзвін
несамовито бити
й прочан вагантів
кобзарів
до корабля скликати
що бовваніє мов орган
у центрі космодрому

Егей музики!
зараз ми зіграємо на ньому
вогненну фугу двигунів
планетні нотні знаки
на лініях стрімких орбіт
занотувавши потім

Егей музики!
летімо як невмируще світло
у неозвученій імлі
акордів зорепадом
і віхором галактики
заплетений в спіралі
волає всесвіт нам услід
з глибин людського мозку

Ну а коли стомившись ми
смички та зорельоти
зануримо
у потойбічну ніч
то вже лунатимуть пісні
іншопланетних бардів.

Олексій Кацай,
“Дзвони Атлантиди”, “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997